ВІЧНІСТЬ 

(фрагмент з книги Д.Бівера "Рухаємі вічністю")

Артур Стейсі народився на початку минулого століття, як здавалося, лише з однією метою, щоб прожити безнадійне життя в проміжку між Першою світовою війною і Великою депресією. Чому? Тому що його свідоме життя було наповнене алкоголізмом і злочинами. Але 6 серпня 1930 року всі змінилося, після того як Артур зустрівся з Ісусом. 

       Бувши новонаверненим, він почув молитву і плач свого пастора про те, як би йому хотілося проголосити вічність на кожній вулиці Сіднея. Артур відчув спонукання перетворити цю молитву в реальність. Щоранку він вставав затемна, молився близько години, а потім залишав свій будинок між п'ятьма і п'ятьма тридцятьма, прямуючи робити те, на що надихнув його Бог. Протягом багатьох годин, через кожні сто кроків він писав на тротуарах Сіднея єдине слово - вічність. 

       Понад двадцять років його робота залишалася таємницею для всіх. Хто писав слово «вічність», яке змушувало тисячі людей зупинятися і замислюватися над його значенням? Чи розуміла ця людина вплив і міру сили цього слова? Тільки в 1956 році ця таємниця була розкрита. 

       Через два роки після смерті Артура Сіднейський поет Дуглас Стюарт опублікував такі слова і увічнив слово проповідника в стилі графіті:

Цей сором'язливий і таємничий поет Артур Стейсі, справою всього життя якого було єдине могутнє слово, що йшло з глибини часу і простору, яке було сказано, і він почув його: ВІЧНІСТЬ, ВІЧНІСТЬ. Воно задзвеніло, як звук дзвону, що лунає з неба і відгукується в пеклі.

       Проповідь, що складається з одного слова, торкнулася всієї нації. Його послання було збережено для наступних поколінь архітектором Рідлі Смітом, що встановив на центральній площі Сіднея меморіальну бронзову плиту з викарбуваним словом «вічність». Пізніше цю плиту мали можливість побачити мільярди людей по всьому світу, які спостерігали по телебаченню трансляцію відкриття Олімпіади в Сіднеї, а потім побачити цей же напис у вигляді феєрверку на Сіднейському портовому мосту в новорічний вечір нового тисячоліття.

ОБРАТНАЯ СТОРОНА INSTAGRAM

       Мир поражает новая эпидемия - эпидемия Хвастограм - желание показать себя не тем, кем на самом деле есть. Молодежь, да под час и вполне зрелые люди, тратят последние деньги ради "понтов" и выставляют свои фото в инернете, ожидая как много больше "лайков". Жажда тщеславия настолько проникает в умы, что доходит до абсурда - за бешеный кредит в банке покупается дорогой телефон, а денег на счету нету или за последние деньги приобретаются красивые вещи, а покушать не за что. 

      Эта проблема имеет место быть и сфере религиозности. "Имеющие вид благочестия, но силы же его отрекшиеся" (2Тим.3:5). Это люди, которые будто все делают правильно - молитва, Библия, пение, одежда, правильные слова, но их дела не соответствуют истине. Внешне все вроде бы правильно, но если картинку расширить, то видна совсем иная картина. В рамках "своих подписчиков" все выглядит благочестиво и привлекательно, но за их границей настоящая реальность. 

      "Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела..." (Мат.5:16) Люди должны видеть наши добрые дела, а не нашу поверхностную показательную религиозность. Речь идет не о имиджинговой набожности, а о наших повседневных делах в жизни и быте. 

     Нельзя все время изображать из себя кого-то, потому что рано или поздно все станет явным. Нам нужно работать не над тем, как мы выглядим, а о том какие мы есть на самом деле - дома, на рынке, в гневе, в проблеме, в стрессе. Тогда мы показываем нашу истинную натуру. Задача не выдавать себя праведными, а быть праведными. Стоит пересмотреть и исправить свои дела. Время придет и все откроется, Бог расширит границы тайного и картина инстаграма станет полной. Какой она будет на самом деле зависит сейчас только от нас.